Сергій Майдуков: “Позитивною темою для мене є місто”

Сергій Майдуков, київський ілюстратор, родом з Донецька. Співпрацював з The New Yorker, The Washington Post, The Architectural Review, The Financial Times , The Boston Globe, Buro 24/7, Adobe Systems, Google, London Wine Fair, українським Esquire.  

З ним поговорили про його творче дитинство, шлях митця, переживання залишені війною. Сергій розвів також, де знаходиться натхнення та постійний саморозвиток.

Ваші батьки, художник та архітекторка, але працювали економістом та інженером. Ваші батьки працювали не за фахом?

Якийсь час мама працювала за фахом — в архітектурному комбінаті. Я там бував серед кульманів, рулонів ватману та креслень. Мама займалась летерингом. Це називалось «декоративне оформлення інформації».

Від маленьких хедерів для внутрішніх цілей до плакатних для міста. Вона працювала чорнилами — пір’ям, пензлями, власними трафаретами (в нас вдома були здоровенні коробки різного приладдя для літер).

Тато працював там же, з нею. Обидва багато малювали вдома. Тато на вихідні часто перетворював вітальню на студію. Під ногами «катались» тюбики олії, пахло розчинниками. Я також мазав щось на фанерках.

Одного разу вони навіть брали участь у створенні здоровенного коміксу на конкурс. Малювали місяць удвох.

Тож я постійно мав перед очима цю активність. А потім комбінат скоротив 99 людей зі 100.  Життя прискорилось. Відкрилась купа «нових дверей» і вони перекваліфікувались.

Ви закінчили університет на економіста, але вважаєте, що освіту не здобули, чому так?

Я не отримав освіту тому, що не вчився. Ну, й, власне, освітня програма була схожа більше на «фарбування жухлой трави в зелений колір». Мені було не цікаво.

Я приходив до універу заради приятелів та дівчини, що я в неї був закоханий. В мене було три чи чотири зошити на всі предмети з усім крім конспектів усередині. Винятком були англійська та психологія з філософією, бо цікаві викладачі.

Я тусив з «мажорами», що прогулювали всі пари з першої до останньої. Ми з’являлись в університеті тільки вранці, щоб зустрітись, а далі проводили час або в когось вдома, або в комп’ютерних клубах, або вештались містом. Але в них були гроші на сесії, а в мене — ні. Тому я ходив і вимучував заліки класичним обличчям позитивного двієчника, що загубився та ось-ось повернеться на шлях світлої людини. І так п’ять років.

Чотири роки Ви старанно навчались академічному малюнку в художній студії при Національній академії мистецтв України. Кинули, коли відчули, що починає подобатись. Що саме Вас відштовхує в «академічному малюнку»?

Я вивчав академічний малюнок. Він містить в собі купу догм. Якщо ти робиш так, то тут уже тільки так і так. Гротеск — ні, пристрасть — ні, колір — ні. Я ніби й зростав в академічному рисунку, але водночас відчував, що скутість правилами формує певні звички в малюванні й поза художкою.

Ну й сама атмосфера, через те, що не змінювалась роками — одні й ті самі натурники, однакові постановки, ті самі зауваження та завдання, однакові запитання новачків до викладача — здатна  «консервувати» вміння та погляди, не дивлячись на просування.

Мені здається, що суворість академічного малюнку мала би поєднуватись з іншими бадьорими видами малювання, щоб не закарбовувати людину.

File_001.png
Автор: Сергій Майдуков

Ви народились в Донецьку. Деякі Ваші роботи зображують реалії російського військового вторгнення на Донбас, але Ви не уникаєте й інших «гострих», політичних тем. Для Вас це можливість висловити свої думку чи авторське бачення глобальних речей?

Я часто малюю про війну (в мережу потрапляє небагато) Ця тема — одна з головних в моєму житті та творчості п’ятий рік, і я не маю бажання це змінювати.

Я страждаю, переживаю війну, інколи — це раніше було, в більш гарячі часи — досить було подивитись хвилину відео з аеропорту, щоб залитись сльозами. Я буду рефлексувати з цього приводу все життя і завжди буду про це малювати.

Інші гострі політичні теми — це з одного боку — професійне завдання: висловитись за допомогою метафори, гротеску або іншого інструменту. А з іншого — необхідність сформувати своє ставлення до теми або проблеми. Білих плям у свідомості не буває мало, вони є завжди та завжди потребують наповнення або переоцінки.

Якщо війна це жахлива тема, яка назавжди стала частиною Вас та вашої творчості, то що є противагою. Яка позитивна тема є такою ж «невіддільною» частиною?

Позитивною темою для мене є місто. Мене надихають його ритми, люди, кохання в ньому, автомобілі, ліхтарі, пам’ятники, світло – буквально все.

Окрім МАФів, паркувальних конусів, реклами на стовбах, дірок в асфальті, гівна на газоні, кульків, брудної зими, білих пластикових вікон в модернових будинках, «Богданів» заліплених рекламою, з якої коржами відпадає сухий бруд та, мабуть, дешевих комерційних псевдомистецьких інсталяцій типу Raffaello, Jacobs або KINDER. А, і ще головне з останнього: станції метро, заліплені рекламою від підлоги до стелі.

tarilka.jpg
Автор: Сергій Майдуков

Вже довгий час Ви працюєте фріланс. Які найбільші труднощі, очікують ілюстраторів, що вибирають цей шлях?

Ілюстрація на фрілансі виснажує, не більше за будь-яку іншу справу, що потребує повної віддачі та купи часу. Складнощі для мене не змінились. Це відносно нестабільний фінансовий стан, цього місяця ти маєш три тисячі доларів, а наступного — три тисячі гривень. І тривоги, коли закінчуються або значущі, або тривалі проекти.

Але це відбувається просто завжди, і я вчусь сприймати це як частину професії та життя.

Ви надаєте перевагу олівцям, чорнилам та кольоровому паперу. Поясніть, будь ласка, чому в епоху, коли люди «марять всім віртуальним», Ви надаєте перевагу «матеріальним» способам для творчості?

Тому що, як я відчуваю, тут працюють різні механізми. Інший тип зору, інші сухожилля та м’язи. Мабуть, і ділянки мозку інші. Я хотів би тренувати все загалом, не залишаючи за дужками нічого.

Ще фарби би подужати, та якусь техніку типу скрин-принту (Скрин-принт техніка малювання це ручний друк в декілька кольорів і, відповідно, декілька етапів нанесення картинки) і великий (відносно) формат.

Завдяки постійним експерименти з новими техніками та «не звичними» матеріалами, Ви навчаєтесь новому. Порадьте, будь ласка, як перестати боятись нового та відчуття власної незграбності при виході з професійної «зони комфорту»?

Я не маю тут поради. Я також боюсь нового і відчуваю незграбність. І через це повільно засвоюю нові звички в малюванні. Щоправда, мені здається, що коли ти в чомусь новачок, ти маєш більше можливостей, ніж ті, хто тут тривалий час. І це фора.

bursa_victim_poster_fin_01
Автор: Сергій Майдуков

Серед Ваших планів на майбутнє є і власний графічний роман. Зважаючи на різні теми у творчості, яку історію Ви хотіли б розповісти?

Цей роман уже другий рік існує у вигляді десяти помальованих та списаних аркушів А3, і я зараз перебуваю в стадії чергового переосмислення підходу та пошуку драматургічних рішень. Я не хочу баритися і даю йому час для визрівання.

Під час роботи Вам допомагає музика. Якій музиці Ви надаєте перевагу під час творчого процесу?

Мені подобається купа жанрів. Напевно, якщо аналізувати мої вподобання, перевага буде за ніжним мінором, мелодією, за жіночим вокалом та чимось типу інді або непопулярного pop.

Російськомовну тільки музику реально не «перетравлюю» і не любив ніколи за дуже рідкісними виключеннями. «Хіпхопчик» також не «заходить» і «роковоє направлєніє» не моє. Я можу слухати трек по колу протягом годин.

барва вол 4 шеменший розмір2252.png

 

Спілкувався: Кірілл Єрмаков

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s