The New Yorker та (снобська) претензійна тяга до ілюстрацій

Нью-йорський денді Юстас Тіллі народився 21 лютого 1925 року. Ну, як народився… з’явився на обкладинці першого номера журналу The New Yorker. Художник Рі Ірвін навіть дав ім’я своєму персонажу, який з часом перетворився на символ журналу. Вже з першого випуску ілюстрація стала важливою (якщо не найважливішою) частиною видання New Yorker, яке жодного разу не зрадило традиції ілюстрованої обкладинки, і не тільки.

Для засновника та редактора The New Yorker Гарольда Росса, журнал мав стати прикладом дуже тонкого гумору. Заснувавши у 1925 році видання для нью-йорківців, редактор орієнтувався на аудиторію, яка буде готова до вишуканого гумору. А для цього читачами мали стати жителі Нью-Йорка із хорошим художнім та естетичним смаком – слабакам тут не місце.

Тому й наповнення з часом стало задавати тренди у літературних та мистецьких колах. Якщо тебе надрукували у The New Yorker – можеш бути впевненим, що, як мінімум, у майбутньому твоя книга буде видана ( а для дуже амбіційних – це Пуліцер чи Нобель). Авторами The New Yorker були Трумен Капоте, Джером Селінджер, Джон О’Хара, Стівен Кінг, Ханна Арендт. Щономера у журналі публікували художні твори, рецензії, публіцистику та карикатури. Щоб бути читачем The New Yorker – потрібно бути готовим до будь-чого. Наприклад, що одна стаття може зайняти весь номер, як це було із матеріалом «Хіросіма» Джона Херсі. Автори та й редактори ніколи не полегшували життя своїм читачам та не переймалися, що великі тексти можуть перелякати – читач мав бути вже заздалегідь загартованим і не бути інтелектуальним слабаком.

стаття 1.png

Але з часом журналу все ж довелося змінити свої постулати та переглянути свою «поведінку». Можливо проблема була у тому, що американці почали вважати журнал снобським – розваги та плітки займали все більше часу у житті жителів США у 80-х. роках минулого століття. Саме тоді у журналі з’явилися рубрики світської хроніки, бізнес-замітки, колонка «міських пліток», розлогі інтерв’ю з відомими акторами, музикантами та політиками. Одним словом, з тими, чиє ім’я було популярним. Аудиторія захотіла змін – вона їх отримала. Та що залишилося вічним? Ілюстрована обкладинка та карикатури.

Погляд на світ з 9-ї авеню

b510423d3f86b92884dc21fe1eb29cee-758x1024.jpg
“View of the World from 9th Avenue,” by Saul Steinberg, March 29, 1976

Якщо пробувати знайти найвідомішу обкладинку після славетного Юстас Тіллі, то варто припустити, що такою буде саме Погляд на світ з 9-ї авеню. Чому саме вона? Напевно ж ми не одразу зрозуміємо, що такого надзвичайного у цій ілюстрації, яку Кріс Уорр назвав «найвідомішою обкладинкою журналу, окрім його неофіційного талісмана, Юстаса Тіллі. Автор ілюстрації для номера за 29 березня 1976 року, Сол Стейнберг змалював погляд нью-йоркців на своє місто та світ, центром якого і є Нью-Йорк. Схематичне зображення Нью-Йорка за допомогою Десятої та Дев’ятої авеню, а також світу за допомогою п’яти міст: Лос-Анджелеса, Лас-Вегаса, Вашингтона, Канзас-Сіті й Чикаго, трьох штатів: Небраски, Техасу та Юти й п’яти країн: Мексики, Канади, Китаю, Японії та Росії, також річки Гудзон окреслює світогляд заклопотаного нью-йоркця для якого світ за межами Дев’ятої та  Десятої авеню настільки чужий, що схематичне уявлення про нього саме таке.

Бракує лише трьох слонів і черепахи.

 

9/11/2001

2001_09_24_Spiegelman_Twin_Towers.jpg
“9/11/2001,” by Art Spiegelman and Françoise Mouly, September 24, 2001

Пуліцерівський лаурат каракутурист Арт Шпігельман та його дружина Франсуаза Моулі створили цю обкладинку, присвятивши її  подіям 11 вересня. Щоб зобразити на форматі А4 весь відчай та біль цього дня, подружжя використали чорний колір, як символ скорботи. Спочаку у друку мала піти обкладинка просто чорного кольору, але пізніше ілея зазнасала змін: «Десять років тому мій чоловік, карикатурист Арт Шпігельман, наша дочка та я стояли через чотири квартали від другої вежі та спостерігали, як вона розвалюється у болісноповільному темпі. Пізніше, повернувшись до свого офісу, я відчула, що зображення раптово втратило силу, яка б допомогла нам зрозуміти, що відбулося. Єдиним рішенням, здавалося, було опублікувати обкладинку без зображення – повністю чоного кольору. Потім Арт запропонував додати контури двох веж – чорне на чорному. Так ні з того, ні з цього виникло ідеальне зображення, яке передавало нестерпну втрату життя, раптову відсутність нашого горизонту, гострий розріз реальності.

1935_05_11_Cotton_Mothers_Day-744x1024.jpg
Will Cotton, May 11, 1935

Обкладинка 11 травня 1935 року не отримала назви, однак це не завадило їй виділитися своєю атмосферою, яка передала настрій претензійної нью-йорської місіс у Деь матері. Критик Лєсл Шілінгер вважає, що за всю історію обкладинок, ця ілюстрація до Дня матері стала найхолоднішою та найменш сентиментальною. Аристократка, яка повністю захоплена грою в карти у своїй компанії серед сигаретного диму та коктейлів, звертає увагу на букет квітів. Ви також помітили, що цей кислий вираз обличчя, яке так і говорить «хм» та записка із словом «Мама» дисонують у своєму настрої? Одразу хочеться дізнатися, чому ця поважна місіс ледь не із зневагою дивиться на ці квіти. Які у неї причини для цього? І чи виправдані вони? Напевно із цієї сцени можна розпочати фільм, який би отримав свого Оскара.

Олена Басараб

 

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s