Віталій Гордієнко: “Люблю дивитися кіно і люблю, коли я натискаю кнопку «опублікувати»”

Актор та блогер Віталій Гордієнко про YouTube-канал «Загін Кіноманів».

Нарешті дізнаємося, чому кіноогляди найкрутіша ніша в україномовному YouTube. А ще спростимо формулу: «Делай по-русски – будет популярным».


Як виникла ідея створити канал? Спочатку була ідея каналу саме про кіноогляди?

Я хотів канал. До університету  не сприймав YouTube, як якесь таке явище, де можна зависати годинами і дивитися улюблених блогерів. Потім якось почав дивитися російських кіноблогерів. Ще пізніше був момент, коли я нормально вивчив англійську і почав ще дивитися американських кіноблогерів. І з виходом кожного нового фільму, я дивися огляди. Усіх підряд – якщо там є 5 блогерів, я дивився і думав: «Я хочу піти на це кіно!» або «Не хочу!». І в мене в голові десь була ідея, що я хочу канал, тому що мій тато відеоператор, апаратури вдома море. Я навчаюся на актора, і дар в принципі є до того, я думаю. Спочатку я вирішив просто монтувати відеоролики з футболом, де все в динаміці, з музикою класною. Почав викладати їх на YouTube, але мене одразу почали банити, тому що там авторські права на відео. І я почав напрягатися, бо постійно банять. У мене по 3 – 5 тияч. переглядів на маленькому ролику. Я таким крутим себе відчував. Але почали все більше банити, і я подумав – все хватить того. «Більше я того робити не буду», – і закинув. Потім ми сиділи з другом, він засновник студії звукозапису «Дві Сімки», в якого також є YouTube – канал, де переглядів по 200-500 тисяч.

інтерв.ю.jpg

І так ми говорили, говорили, і одного разу я сказав: «Слухай, в  мене є тут така ідея. Є багато російських кінооглядачів, але українських нема. Я завжди хотів YouTube -канал, щось робити. Ну, це так, щоб ти знав.». І він: «Круто!», а друг такий, що за все українське, пропагувати українське в інтернеті: «То, що? Давай зробимо?». І я такий: «Таа, можна». А він одразу каже: «Ну, тоді перше відео робимо в понеділок». А я відповів: «Як? Немає апаратури». У мене нічого не було. Тільки маленька екшн-камера, з неї багато дуже нічого не знімеш. І тоді він каже: «Чувак, в мене купа звукової апаратури є? Є. Приміщення в нас є? Є. Що в нас ще залишилося? Світло і камера? Прекрасно –  знайдемо камеру.».            І так перший випуск є: «Десять українських акторів». Ми це зняли, я сів змонтував якось, по канонах, які я собі уявляв. Потім я зрозумів, що це все не дуже класно виглядає, по-любительському. Але перший крок я зробив . Потім обговорили друге відео, почали випускати по два відео в тиждень – якось так набрали ходу, але це все було на такому любительському рівні. Хоча на третьому відео під озвучками, чувак написав нам: «Я хочу вам допомагати в чомусь. Я оператор. У вас є «Загін кіноманів» – я можу вам познімати». І буквально з третього випуску у нас супер професійна камера.

 І тоді я зрозумів, що у мене проблеми з подачею. Що це має бути цікаво, а не просто сісти і розказати щось. Це треба знати,  як втримати увагу. Та й взагалі, як професійно аналізувати – я ж не вмію, я не вився на то. Спочатку знайомі підписувалися. Є навіть відео, де я привітався з 28-а своїми підписниками і сказав: «Привіт, я вас усіх знаю!». Але потім ми зупинилися на певний період, бо в мене були зйомки в фільмі «Екс». Потім феєрично повернулися на Одеський кінофестиваль.

Суть в тому, що ось так все і зародилося: у мене було ідея, я розповів другу і він одразу сказав: «давай!». Якби не він, я, мабуть, довго так вагався. Бо до того півроку ходив і роздумував, як би міг виглядати мій канал, а по суті нічого не заважало це зробити.

Що було найважче на початку? Стиль подачі, техніка…

 Я був дуже скований. Ще коли твій друг стоїть і каже: «Нуууу, Віталік, щось там скажи», – то тоді ще звично. А коли приходить чужа людина і починає тебе знімати…

Випуски писалися навіть о другій ночі. І коли ти помиляєшся, тоді почуваєшся винним перед цією людиною, що ти її затримуєш. Починає текти піт, думаєш «капець», починаєш себе оцінювати з боку, – і це все. Це було дуже важко.

 Зараз здебільшого я пишу випуски один. Мені це подобається: я поставив камеру, мене ніхто не чекає – я можу знімати хоч три години. А тоді дуже напряжно було. Дуже складно було виставити гарно картинку – це також проблема була. Ми виставляли її годинами: півтори-дві години ми коригували світло. Плюс, як казав, я не вмів оглядати правильно. Щось «ліпив». Зізнаюсь чесно, в певний момент я виходив і не знав, що казати.  Відчував, що мені не вистачає знання в цьому. Я постійно читав відгуки, читав як робити такі рецензії. Але приходить досвід, і коли ти щотижня дивишся фільм а то і два, тоді вже пролітають думки «о, це так клішовано!» і таким собі експертом стаєш. Але зараз я не називаю себе експертом, я висловлюю свою думку і те, що мені сподобалося. Коли ти називаєш себе кінокритиком, то ти маєш відповідати певним критеріям. А так, то я захищаю себе, що це моя думка, і просто кажу, що ви, або можете йти в кіно, або не йти.

Чому був дискомфорт від камери? Хіба не було досвіду виступів на сцені?

На сцені досвід був. Але, коли на тебе дивиться глядач, – ти відчуваєш його настрій…це важко описати. Глядач – це жива людина. Спочатку навіть перед глядачем було хвилювання. Але на сцені я себе більш вільно почуваю. Тим більше ти ніби у своєму світі.

А тут, коли на тебе дивиться холодний об’єктив, – і він не сміється з твоїх жартів. Він просто дивиться і записує кожний твій рух. І цей холодний погляд окуляра я добре пам’ятаю. А всі чекають, типу «ну?».  Інколи ти жартуєш, а ніхто не сміється. Може там глядачам сподобається, але ті, хто записують вже помучені і просто сидять без емоцій. У мене не було багато досвіду перед камерою, тому я закривався. І так багато людей.  І таке завжди відбувається з людьми, коли вони не готові.

Чого більше у твоїх відео: актора чи глядача? Як ти взагалі дивишся фільми?

Сідаю в кінотеатрі і дивлюся. Насправді я недавно відчув, як це прийти і просто дивитися кіно. Бо коли  приходжу на фільм, який  повинен оглядати, я дивлюсь і паралельно думаю, що зможу сказати, де пожартувати, і роблю нотатки в телефоні. Хапаю себе на думці: «Це сподобалося – це не сподобалося. Це смішно – це не смішно.».

Останній раз я ходив на «Першу людину» Демієна Шазелла. Я не думав, хто що сказав, де неправильний ракурс. Мені подобалось просто дивитися, я насолоджувався атмосферою. Може так і треба робити, але я не так можу, тому що все забувається, і потрібно весь час думати. Але це не заважає мені отримувати насолоду. Я пам’ятаю фільм «Кіборги» – то там я мало думав про те, як я буду розказувати. Буває таке, що фільм тебе хапає. А буває, що ти аналізуєш, чи зал сміється. От, наприклад, вийшло «Дике поле». Я сидів і розумів, що не знаю, що буду говорити в огляді. Потім сідаєш, пишеш сценарій, і вже тоді все стає на свої місця.

інтерв.ю2.jpg

Але найгірше, що буває, викладеш огляд, і ти все одно не все сказав, тому що відео, наприклад, 9 хвилин. І люди потім пишуть тобі це, і ти такий думаєш: «Я ж це думав! Я мав це сказати!». Але не сказав, і ти вже не доведеш людині, тому що мав купу часу, щоб висловитися.

Скільки часу проходить від того моменту, коли ти дивишся фільм і починаєш знімати огляд? Краще обдумати чи по гарячих слідах знімати?

Мені потрібно випустити відео якомога раніше, тому що найбільше переглядів воно набирає в перший вікенд. Я дуже хочу робити це так: в четвер зранку пішов на фільм, ввечері зняв, вночі змонтував чи зранку, в п’ятницю ввечері вже виклав – і люди сидять дивляться. Я стараюся якомога оперативніше зробити. Хоча в мене буває таке: в п’ятницю ввечері сяду знімати, тоді в четвер пишу сценарій. Сценарій не написаний –  сиджу і пишу його перед зйомкою – це найгірший варіант.

Був випуск без сценарію?

Був. Його знищили. Випуск був про «Бобота». Я там заявив, що я сценарій не написав, бо це настільки жахливий фільм, що я навіть не хочу старатися писати його. Але, практика показує, що сценарій  треба писати якраз на найжахливіші фільми.

Наскільки важко знайти україномовну аудиторію? Якби ти знімав, нехай російськомовні відео, це б спростило завдання?

Я навіть не розглядав варіанту знімати російською, а англійську я не так добре знаю. Думаю, якщо ти робиш українською – то це більш ексклюзивно, ніж російською.

інтерв.ю5.jpg

Багато хто писав спочатку, зараз таких немає, чи друзі підходили: «Чувак, не парся, роби російською на іноземні фільми. Нащо тобі Україна і українська мова? Будеш багато заробляти. Дивись, в тебе тільки сто підписників. Розслабся і роби російською.».

Таке: якщо вбиваєш в пошуку російською якийсь іноземний фільм, тобі вибиває 150 оглядів від російських, 150 трейлерів на російській мові, і потім десь на восьмій сторінці будеш ти зі своїм оглядом. А якщо ти пишеш назву українського фільму, то в переліку ти третій. І люди подивившись трейлер, можуть одразу заглянути на огляд. Мені здається, що так краще розвивати канал. У нас скільки людей говорять українською і цікавляться українським кіно? Думаю, мільйон є. То я можу мати мільйон підписників, то чого цього не досягнути? Люди цікавляться, яскравий приклад «Кіборги». Так і є російськомовні, які «Кіборги» «обозрівалі». Але я ніколи про це не задумувався.

 Хотів би мати англомовний канал. Бо це така широченна аудиторія. Усі пишуть: роби російською, бо є таке в YouTube: «Делай по-русски – будет популярным».

Роби англійською – буде взагалі супер популярним! Чого ти тупиш? Просто такий великий російськомовний і англомовний ринок, що там важко пробитися. В україномовному що? Я зробив 3 огляди, люди глянули і підписалися, бо я є. Хоч хтось. А якби було 150 оглядачів? Мені було б вже дуже важко. Я по суті зараз зайняв цю нішу. Як один із перших. Потім будуть з’являтися нові, і я дуже цього хочу. Це змушує щось робити. Зараз чомусь немає людей, які хочуть цим займатися. Хоча, як на мене, це одна із найкрутіших ніш в Україні.

А знімати україномовні відео, наприклад, про американські фільми?

 Ми пробували зробити огляди на все. Але при тому, що у мене на той час вже було 4 тисячі підписників, ми виставили огляд на «Дедпула» і «Соло». Дедпул набрав 1 200 переглядів, «Соло» – 700, «Людина-мураха» – 500. Чомусь людям нецікаво. Їм легше зайти до своїх улюблених російських  відеоблогерів, щоб вони їм пояснили в їхній манері.

Багато хто дивиться мої огляди, я вважаю, тому що немає альтернативи. Якби російські оглядачі робили відео про українські фільми – вони б їх дивилися, мені здається. Я наголошую, що мій канал про українські фільми, актори, топи. Я так вирішив.

На твою думку, наскільки розвинений український YouTube?

 Треба визначити, що таке український YouTube. Є чудовий список Manifest. Вони стараються записати всі україномовні канали. Там є рейтинг, який базується на кількості підписників, і «Загін Кіноманів» зараз 70-й чи 80-й.

Я не оцінюю український YouTube, як дно. У нас є padon, який оглядає ігри, Pustovit влогер, у нас є огляди на кіно є різні сфери. Але просто різнобарв’я у цих сферах нема. Зараз усі знімають влоги, але це настіліки заїжджена тема, що тобі треба бути справді цікавим, що тобі треба бути справді цікавим, щоб мати аудиторію. А про інші сфери люди не думають. От недавно побачив «ЗупиниЛося» – це ж взагалі!  Хочеться такого різнобарв’я. Зараз є два хороших канали із оглядами фільмів, а хочеться, щоб було десять – і так у кожній сфері.

інтерв.ю3.jpg

Є цей список. Отже є люди, які готові створювати україномовний контент. Але аудиторія їх не помічає. Чому?

Важко розкрутитися. Чому мої огляди так швидко набирають перегляди? Бо мій огляд, наприклад «Кіборгів», нехай третій у списку. Але люди не будуть шукати відео «Як я провів літо» саме від Василя чи Івана. Тобто йому треба робити настільки класний контент, щоб люди ширили і він увійшов в топ. І я вважаю, що серед усього цього моря російськомовного контенту важко знайти українське.

Люди багато пишуть: «Та в нас немає українського.». Навіть про Pustovit багато хто не чув, а коли заходять на його канал, то кажуть, що класно. «У нас немає кінооглядів», – зайшли і переконалися, що є. І знову: «Як класно!». Чи «Студія Дві Сімки» до 500 тисяч переглядів. Нас просто мало рекламується. Мало реклами, а вона має значення.

У процесі створення відеоконтенту, що подобається найбільше, а що найменше?

Люблю дивитися кіно і люблю, коли я натискаю кнопку «опублікувати». Я обожнюю цей момент, коли вже все готове, я натискаю «опублікувати», – і воно розноситься. І ти просто кожних 5 секунд оновлюєш, щоб подивитися статистику. Коли ти, наприклад, виставляєш огляд на DZIZIO, і ти знаєш, що воно рване. І ти кожних 10 хвилин оновлюєш, а воно на тисячу вверх. Моя мрія попасти в топ – я взагалі буду дуже втішений.

А що відкладаєш на останню хвилину і думаєш: «я це не буду робити» ?

Це так і є. Не люблю писати сценарій, бо ти знаєш, що від нього все залежить. Не від монтажу, а саме, як ти напишеш сценарій і як розкажеш. Зніматися важко, бо на це точно йде 3 години: грим, петличка, звук, камери, акумулятори, світло. Але круто, коли ти сідаєш за монтаж і ріжеш те, що відзняв. Коли ти маєш макет себе, додаєш всякі приколи-вставки – це подобається. А коли маю накладати

вставки з трейлерів, і щоб вони співпадали з тим, що я говорю – це ненавиджу. І роблю це в останній момент. Я це всією душею ненавиджу робити.  Найважливіше, якщо відео із фільму більсією душею ненавиджу робити.  Найважливіше, якщо відео із фільму більше ніж 10 хвилин – це відео знаходять і блокують, тому тобі треба нарізати, щоб кожні 7 секунд відео змінювалося.

інтерв.ю4.jpg

Скільки  в середньому часу займає такий монтаж?

Буває дуже по-різному. Можу робити ролик весь день. Від шести годин і далі. Ролик про DZIZIO я сів монтувати о 11 вечора, а о 6 ранку виводив відео.

Який оптимальний час для YouTube-відео?

7 хвилин, до 10 хвилин – це точно. Усе, що більше, ти маєш дуже інтенсивно розбавляти вставками, приколами, щоб люди відпочивали. Я це тільки недавно зрозумів. Я ж не можу сухо аналізувати фільм: «Ну, дивіться, тут операторська робота була не надто впевнена, тому що в кадр потрапляли квіти, а по симетрії герой перебував…». Як люди мають це дивитися? Хоча мій сухий аналіз на «Викрадену принцесу» 16 чи 18 хвилин, я вже сам додивитися цей ролик не міг, набрав 30 тисяч. Я не розумію чому.

Яка мотивація, зважаючи на те, що часу на створення контенту для каналу йде багато?

          Сашко Міщук, мій друг, про якого я згадую, одного разу сказав: «Я так давно не випускав роликів. І от вночі сів і зробив про Усика озвучку. І, знаєш, коли я випустив відео, мені так добре стало. Це вже перетворилося на наркоманію». І для мене це так само. Так, важко знайти матеріал, його відзняти, але коли ти вже публікуєш матеріал – це як наркотик. Ти знаєш на сто відсотків, що люди будуть дивитися, бо є аудиторія. І це так прикольно, коли ти слідкуєш за фітбеком. Люди коментують, сперечаються, і розумієш, що це все робиш ти.

Мене залишає в мотивації те, що про українське кіно  мало говорять. А також я маю таку ціль, я не приховую, хочу стати номером один у цьому. Ну, от хочу я бути першим. Хочу мати більше підписників, ніж цей чувак із Запоріжжя. Може я це ще ніколи не озвучував у своїх роликах, але я хочу бути найкрутішим. Хочу вийти в топ. Я не кажу, що вже завтра, але воно має в мене поступово йти. Але це вже справді затягнуло, ти неначе одержимий цим.  І це дуже класно, коли маєш одержимість до роботи.

Розмовляла Олена Басараб

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s