Будь феєрверком

Tripping in the world could be dangerous

Якщо сказати, що ми заручники власних стереотипів і страхів, то це не буде звучати надто банально? Напевно буде, але страх звучати банально – це також слабкість. Кажуть, що якраз він вберігає нас від смерті – фізичної, напевно, але смерть твоєї мрії розпочинається якраз, коли страх шепоче: «тут краще», «тут тепліше», «йому не вдалося, то куди тобі лізти?». Чи є сенс ризикувати? Тому що далі буде важко, ніхто не зрозуміє, план може не спрацювати. А скільки неправильних виборів та помилок можна зробити, які потім примусять розгрібати все те, що ніби-то вело тебе до мрії.

І на цьому етапі варто дати відповідь на запитання: так або ні.

 

Not a yes sir, not a follower

Одне із цих слів має стати орієнтиром, які буде вказувати куди і навіщо. «Так» – це відповідальність – лише твоя перед тобою ж. Твій вибір – це варіант, яким ти можеш дістатися до потрібної мети. Лише варіант серед тисячі. Тому якщо він не завжди правильний, потрібно гнучко переключитися на інший. Не картатися, бідкатися, жалітися, складати лапки. Просто зрозуміти, що він один із тисячі. Можливо визнати помилку, але не зрадити свою мрію. Тому що якби це було так просто – кожна мрія б здійснювалася. Серйозно, хіба не в цьому і краса моменту, коли ти усвідомлюєш, що ти один із мільйону, який дістався фінішу? Якби все було так просто, всі були б щасливі. Якби все було б так просто, всі були б переможцями.

Ти будеш відчувати спротив і тиск – твоїх рідних, друзів, заздрісників, кожний з яких має свою мету – захистити, застерегти, утвердитися. І що буде найважче? Не піти за чужою думкою чи переконанням. Не піддатися спокусі спростити життя, тому що на початку все здавалося не таким…складним, відповідальним, затратним, будь-яким, але не таким, чого ти очікував. І до цього потрібно бути готовим вже на початку – сценарій пишеш не ти. Усі чекають сходження на гору, а не спуску – внизу ніхто не зустрічає із шампанським та оплесками. Бути готовим до складнощів – це те, що допоможе не схибити і відмовитися. Проблеми та складнощі – це те, що ти береш у цю дорогу – інакше ніяк.

Безымянный-12

Am I out of touch, am I out of my place

Але якщо ти будеш робити те, що захоплює тебе, то всі невдачі та миттєві перешкоди будуть просто частиною шляху, про який ти ніколи не пожалієш. У твоєму багажі буде багато болю та образ, але ось ти стоїш тут, і розумієш, що це все невипадково. І тепер здається, що навіть неправильний вибір був правильним. Із кожною перемогою багаж твоєї відповідальності буде збільшуватися, і тепер навіть перемога буде здаватися карою. Але це не так, тому що це лише новий досвід і розвиток, який передбачає, що ти маєш віддавати ще більше сил. Якщо сьогодні важче, ніж вчора – це поступ. Тому здаватися не потрібно – навіть якщо здається, що ти добрався кудись не туди, а всі інші кричать: «Пора. Все, пора».

Чи робить це їм честь?

 

 I’m never changing who I am

Легко бути переможцем, коли позаду велика армія. Бути переможцем, коли в полі ти єдиний воєн – це вже виклик. Але хіба забов’язаний хтось вірити у твою мрію? Особливо, коли вона лише у твоїй голові, і з усього шляху зроблений лише один крок? На неї будуть нападати, і ти, як воїн, маєш захищати себе і її. І найважливіше: не бути колоборантом. Бо це найстрашніше – зрадити себе. Я захоплююся людьми, які вперто йдуть вперед, навіть якщо розбивають лоба. У цьому немає нічого поганого – набити кілька гуль. Ми боїмося цього тільки тому, що усі інші будуть показувати на них пальцем, як малі шибиники, і сміятися. Такий світ.

Але що залишається тобі? Бути собою та вірити у те, що ти будеш тримати оборону.

Безымянный-1

 

Rather be the hunter than the prey

Не хочу лякати твердженням, що життя одне і те швидкоплинне. Це вже справді нудно. Жити кожного дня, чекаючи його кінця? Кому таке треба? Бо ж життя не вимірюється…і так далі. Але одне сказати повинна: життя потрібно смакувати. А ще його потрібно проживати. Звучить якось дивно: проживати життя? Розуміти, що тільки ти контролюєш його, не зважаючи на всі вузли, які створюють інші. І напевно першим правилом має бути: не жалійся. Не скигли, я тебе благаю! Розумію, роль жертви дуже приваблива, кожний з нас почувається тут комфортно, як вдома. Бо тоді ми несемо священну ношу, і всі інші мають поклонитися нам. І тоді світ винен, а не ти, і відповідальності стає менше, а жалощів більше. Нас несе теплою течією, і ми перетворюємо нашу мету на золотий скрижаль, який якби не хотіли, знаємо, що ніколи не знайдемо. Бо ж, «а що поробиш? Я старався, але світ дав мені копняка». Ну що ж вітаю, ти не вартий своєї мрії. Бо жертва ніколи нічого не вполює.

I’m bursting like the fourth of July

Я дивлюся на людей довкола, які з собою носять сірість, і ще й тобі в кишеню хочуть насипати. Вони не хочуть більшого – вони просто нічого не хочуть. І тут не йдеться про втомлених життєвим досвідом людей, які зазнають кризи. Ні, вік не важливий. Тут або дано або не дано, якби це категорично не звучало: ти або хочеш від життя чогось, або ні. Ти можеш мати в голові божевільні плани та думки і смакувати їх. Також ти можеш приймати те, що йде тобі в руки і на тому зупинитися, бо страшно, або ще гірше – бо не хочеться. Ти  приймаєш те, що світ несправедливий і, що з цим ти нічого не здатний зробити – і тебе це влаштовує. Аж враз з’являється якась вискочка, яка  хоче перейти цю вулицю, потім опинитися в іншому місті, а потім підкорити цю гору, і тобі хочеться плюватися на нею отрутою, тому що ти боїшся навіть вікно відкрити.

Мені не подобаються люди, які беруть від життя лише те, що дістається їм без бою. А ще більше дратує, коли такі люди слізно жаліються на ту нудьгу, в якій вони живуть, якої вони так домагалися, називаючи її на початку спокоєм і стабільністю. І коли мені хочеться прибитися до їхньої стаї, я згадую вокаліста Imagine Dragons, який на кожному своєму концерті співає/танцює/рухається/стрибає, тому що насолоджується самим процесом – тут і зараз. Так, що ти починаєш вірити, що так само можеш насолоджуватися життям і тим, що робиш. Це ж так просто. Бути рок-зіркою у тому, що ти робиш: танцювати, кайфувати, божеволіти від того, чим ти займаєшся у цьому житті.

Танцюй як Ден Рейнольдс. Розривайся феєрверком.

Бо ж як писав Стус своєму синові: «”А смисл «Лісової пісні» – такий, як Ти і пишеш. Є така приказка: краще синиця в жмені, аніж журавель у небі. На жаль, є. Мені такі приказки вкрай не подобаються: журавель у небі – прегарний.
Є ще така приказка: дурний думкою багатіє. Вкрай гидка приказка. Такі дурні, що багатіють думкою, – літають перші в космос, пускаються з Магелланом довкола світу, йдуть на багаття з Джордано Бруно. 
Отож: Мавка – для дурних, Килина – для «розумних». Бо Мавка – це мрія, це коротке сонце в сірому житті, Мавка – це свято, великдень душі. А Килина – це сірі будні, це сало з часником, це повна макітра вареників і жодної зірки над головою. «Життя» любить килин, а мавок убиває. Бо Мавка за день проживе більше, як Килина за 100 років. Бо Мавка – це обрій, світанок, а Килина – як пшоно, висипане курам під ноги.
Життя більшості людей – це одна опасиста Килина (пудів на 7 вагою), а Мавка їм ненависна, бо все зове до чогось непевного, нездійсненного, завжди ошукає, залишить у дурнях. А дурнями не бояться бути лише мудрі. Дурні ж хочуть бути мудрими – тому тримаються за Килину, як чорт за грішного душу. Одне слово, драма-феєрія Лесі – це драма людського життя: трагедія журавля в небі і гопак свиней на оборі.».

Бо якщо в душі ти танцюєш, немов на рок-сцені, коли займаєшся улюбленою справою, – ти робиш все правильно. Не відвертайся від своєї Мавки.

Танцюй і буть феєрверком.

О. Басараб

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s